В серпні ми відзначаємо два видатних свята – день народження міста Вільногірськ та день незалежності України, нашої держави та Батьківщини. Ці два свята для нас, вільногірців, сплелися в одне. Адже згадуючи про Батьківщину, ми завжди думаємо не тільки про нашу велику прекрасну країну, а й про те місто, що стало найдорожчим для кожного з нас від самого народження, місто, в якому пройшло наше дитинство.
Місцевість, на якій розташоване наше місто, має свою стародавню, багату та видатну історію.
Всі корисні копалини, якими славиться наша місцевість, як стверджують історики, почали своє формування на дні прадавнього моря, яке існувало саме на цьому місці близько 2-3 мільярдів років тому.
Саме в нашій місцевості були знайдені історичні факти поховань представників стародавніх народів, наприклад, таких як скіфи.
А ще, наша місцевість була добре знайома українським козакам та їх гетьману Богдану Хмельницькому. Через територію сучасного міста проходив Січовий шлях з Мишуриного Рогу до Микитинського Рогу (м.Нікополь). цим шляхом йшло військо Богдана Хмельницького на битву з польським військом, яка відбулася в квітні – травні 1648 року поблизу нашого міста і закінчилась першою перемогою у визвольній війні українського народу проти польської шляхти. Ця битва згодом отримала назву битви під Жовтими Водами.
Під час Другої Світової війни в цій місцевості точилися запеклі бої із фашистськими загарбниками. Хоч наше місто було засноване у післявоєнні роки, та все ж таки Велика Вітчизняна пройшла кровавим слідом по його землі.
Повоєнні роки… Відновлення та відбудова країни після років страшної руйнівної війні. Освоєння нових земель для розвитку промисловості. Саме в ці часи до широкого українського степу завітали геологи. В спеку та під час дощу, перевозячи свердловини, вони знайшли ту саму скарбницю, яка довгий час знаходилася на морському дні. Знаходження корисних копалин дало життя гірничо-металургійному комбінату та нашому прекрасному місту.
Неподалік від селища Вільні Хутори, у верхів’ях річки Самоткань, було відкрито родовище рідкоземельних металів, яке потім назвали на честь керівника геологорозвідувальної експедиції Малишевським або Самотканським.
10 липня 1956 року директором споруджуваного гірничо-металургійного комбінату призначено Віктора Вікторовича Варена. Було йому на той час 40 років.
Віктор Вікторович – людина-легенда. Робота його не лякала. Він любив і умів працювати. Звичайно його робочий день не витримував ніяких норм – працював від зорі до зорі.
У своїй уяві талановитий інженер вже виплекав план будівництва комбінату та міста. Все повинно бути гарним і сучасним, щоб люди жили і раділи.
Все, що намітив – виконав, плани свої здійснив.
Варен В.В. був не тільки керівником, інженером, а й відомим вченим, Лауреатом Державної премії Радянського Союзу та України.
2016 рік виявився ювілейним не тільки для нашого міста та гірничо-металургійного комбінату, а й для першого директора підприємства В.В.Варена, якому 24 жовтня виповниться 100 років з дня народження. Зараз одна з вулиць міста носить ім’я цієї видатної людини, а біля прохідної гірничо-металургійного комбінату встановлено погруддя в пам'ять першого директора В.В.Варена.
12 серпня 1956 року було закладено будівництво першого будинку майбутнього міста (зараз він знаходиться по вулиці Молодіжній, 1).
Цей день став днем заснування нашого рідного міста та гірничо-металургійного комбінату. На їх будівництві працювали люди 25 національностей: українці, росіяни, білоруси та багато інших.
Серед широкого степу народилося наше місто, тому перша вулиця отримала назву Степова. Саме селище протягом 2 років не мало назви. Будівництво просто називалося БМУ-9 тресту «Дніпротяжбуд». Ім’я Вільногірськ робітниче поселення отримало тільки в 1958 році.
Перша половина імені нашого міста походить від назви передмістя – Вільні Хутори, друга – від роду діяльності першопрохідників. Вони їхали сюди освоювати гірничу справу. А головною причиною поспіху з вибором назви для майбутнього міста стало народження першої дитини - перше велике свято. Тому з назвою потрібно було поспішати, адже в метриці не напишеш «народився в степу».
Обговорювалося багато пропозицій: Самоткань, Самотканськ, Вільні Хутори, Сонцедар. З легкої руки Олександра Анатолійовича Кушнарьова, гірничого інженера, народилося ім’я нашого міста – Вільногірськ. Новонародженому малюку в метриці записали «місце народження – Вільногірськ».
А дітей в місті було дуже багато. Чи чули ви таке, що в місті з населенням у 20 тисяч, налічувалось 10 тисяч дітей у віці до 15 років, а в деякі роки народжувалось до 600 малюків на рік. У нашому місті так було.
З ростом населення одна за одною з’являлися в місті школи: 1959 рік – школа №1; 1962 рік – школа №2; 1966 рік – школа №3; 1969 рік – школа №4; 1980 рік – школа №5.
Багато що змінилося в нашому місті за 60 років його існування і протягом всього часу приділялась велика увага культурному життю його мешканців. З 1960 року почав свою роботу кінотеатр «Мир». В 1964 році відкрито перший культурно-освітній заклад «Клуб «Строитель» (нині КЗ «Культурно-діловий центр». Палац культури «Металург» розпочав свою діяльність з 1966 року і в цьому році теж є ювіляром – 50 років успішної діяльності. Історія міських бібліотек розпочалася з відкриття в березні 1961 року селищної бібліотеки, тож 2016 рік і для нас став визначним – 55-річчя бібліотечній діяльності міста.
Для міста історичний шлях у 60 років – невелика дата. Але ж історія Вільногірська тільки розпочинається і писати її будуть його мешканці. Тому що найголовнішим скарбом Вільногірська завжди вважались люди, які живуть у місті. А мешкає тут плеяда працьовитих, талановитих, творчих мешканців нашого міста, різних за віком та фахом і уподобаннями та єдиних у головній меті – віддавати свої працю, вміння, талант задля процвітання рідного міста та всієї України.
За матеріалами видань: «Вільногірськ. 40 років» (1996), Надія Чирва «Рідне місто моє степове» (історико-краєзнавчі нариси) (2001).