Думки вголос

Вільногірську присвячується

Місто, де ти народився… Воно на все життя врізається в твою пам'ять, твоє серце. Воно приходить до тебе у ві сні, воно на все життя залишається для тебе найдорожчим. Рідне місто залишається в твоїй душі на все життя.

Тут ти відчуваєш себе захищеним поруч з рідними і друзями, знаєш кожен закуток і, здається, можеш прочитати думки кожного мешканця.

Навесні та влітку немає кращого міста, ніж твоє. Прокидаючись разом з природою, воно починає буяти всіма кольорами веселки. Зелень міських вулиць, скверів та парку немов запрошують тебе відпочити, скинути з себе тягар проблем та згадати, що ти теж є часткою природи.

А взимку, під час снігопаду, рідне місто перетворюється на зимову казку. У такі вечори місто наче затихає, замість шуму стає чутно як падає сніг, обмальовуючи білими контурами будинки, машини, дерева та вивіски магазинів.

Якби мені запропонували переїхати в якесь інше місто, то я б не погодилася. Тому що моє рідне місто – найкраще на землі, тут жили і працювали мої батьки, народилася і виросла я, народився і виріс мій син, і коли-небудь я із задоволенням буду розповідати своїм онукам про своє місто, перебираючи свої дитячі спогади і пам'ятні дати.

 

   

 

Міські поети - Вільногірську

Перший пакілець

О, друже мій, поглянь на ці непрості

Палаци й школи, й труби, на кінець.

Та пригадаймо рік п’ятдесят шостий,

Як забивався перший пакілець.

         Сюди прийшли звитяжні і завзяті.

         Чудові люди – наші земляки.

         Щоб тут знайти родовища багаті

         І збудувати місто навіки.

Ось пробурили перші свердловини,

Взяли пісок на різній глибині.

То ніби сніг, то жовтий, то в краплини,

Густі-густі, і темні, наче ніч.

         А далі експертиза показала,

         Що це ж рутил, цирконій, ільменіт.

         Які ж це цінні, рідкісні метали,

         Що пролежали тут мільйони літ.

А поблизу росла новобудова,

Посеред трав вбивали пакільці.

І сам Варен, сказавши мудре слово,

Як щось святе, держав їх у руці.

         Хіба де є щасливішая доля,

         Ніж та, що нам припала в ті роки,

         Щоб починати місто в чистім полі,

         В якім жили б прості трудівники.

Тож не забудьмо рік п’ятдесят шостий

І тих, хто наше місто будував.

Їм було так нелегко і непросто,

Але вони не знали інших справ.

         Пишаюсь я, що був одним із перших,

         Що оспівали місто, як могли.

Бо ми були учасниками звершень

І до людей всю правду донесли.

Хай розквітає наше рідне місто,

Хай із глибин фонтаном б’є руда,

Хай всім живеться радісно, барвисто,

І хай здійсниться кожного мета.

                                Олексій Погрібний, міський поет

 

 

Присвячується пам’яті Варена Віктора Вікторовича

(пам’яті першого директора металургійного комбінату)

У нашім місті вулиця Варена

Одна із перших побудована була.

Вона і зараз головна арена.

І знову, мовби квітка, розцвіла.

         Ще в ті роки, як місто будували.

         Її спочатку Дніпровською звали,

         А потім в честь Варена перейменували.

Неординарний був цей чоловік,

Життя його пройшло яскраво.

Та він прожив і не короткий вік,

І. як говорять росіяни, «в славе».

         З нуля він комбінат став будувати,

         А потім й наше місто для робітників.

         Був степ кругом та десь виднілись хати,

         В яких пройшло життя наших батьків.

Він сколихнув цей край, і загули машини,

Цеха зростали, наче уві сні.

Для відпочинку – лічені хвилини,

А на роботу – навіть в вихідні.

         Варен директором був принциповим,

         Мов іграшки, догани роздавав.

         І час перебудови бачив новим:

         Тому так міцно все в руках тримав.

Зростало місто разом з комбінатом,

Палац культури, поруч стадіон.

Можливо, хтось вважав його фанатом,

Та він один такий на цілий мільйон.

         Дітей любив, бо дитсадки та школи

         У кожнім кварталі збудовані були.

         Був чесний, чуйний, та ніколи

         Ним сказані слова його не підвели.

В дні свят, коли ішли колони

Під барабанний бій маленьких школярів,

На діточок дивився, мовби на ікони,

І сльози стримував, як тільки він умів.

                                     Микола Усенко, міський поет

 

Любимый город, с праздником тебя!

Сегодня солнце светит по-особенному

И радуется солнышку земля.

И удивляться можно бесконечно многому –

Любимый город, с праздником тебя!

         Вся радость утопает в звуках,

         И танец праздника так ангельски красив.

         Умножим твою славу своей мудростью,

         Насколько Бог пошлет энергии и сил.

С днем рожденья, наш город родной!

Жить всем в мире, достатке и радости.

Ничего, что ты город совсем молодой,

Все желают тебе богатеть, разрастаться, цвести!

                                        Олена Максакова, міська поетеса